Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклуен виводить цікаву тезу, що звучить так: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». Саме Маклуен першим проголосив, що в наш час економічні зв'язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими «природними ресурсами», що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збуту та ін. йдуть на другий план, а головним зараз постає доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

Вперше це поняття закріплено в директиві Міністерства оборони США DOD S 3600.1 ( від 21 грудня 1992 року), де воно вживалося у вузькому змісті і розглядалося як різновид радіоелектронної боротьби. В подальшому, в звіті американської корпорації «Ренд» MR-661-0SD «Strategic Information Warfare. А new face of War» (1996 p) вперше з'явився термін – «стратегічна інформаційна війна (інформаційне протиборство)». Яка визначалася як війна з використанням державного глобального інформаційного простору й інфраструктури для проведення стратегічних військових операцій і зміцнення впливу на власний інформаційний ресурс.

Різниця в перекладах слова «warfare», яке може бути перекладено і як війна, і як боротьба, спричинила паралельне вживання понять «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба (протиборство)». Друге поняття є широковживаним в Росії, де воно означає «суперництво соціальних систем в інформаційно-психологічній сфері з приводу впливу на ті чи інші сфери соціальних відносин і встановлення контролю над джерелами стратегічних ресурсів, в результаті якого одні учасники суперництва отримують переваги, необхідні їм для подальшого розвитку, а інші їх втрачають».

Тому вбачається доречним тотожне використання обох термінів, «в залежності від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікаціїв»

Тому вбачається доречним тотожне використання обох термінів, «в залежності від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікаціїв».

В звіті MR-661-0SD говориться про те, що зміни в суспільно-політичному житті ряду держав, визвані швидкими темпами інформатизації і комп'ютеризації суспільства ведуть до перегляду геополітичних поглядів керівництва, до виникнення нових стратегічних інтересів (в тому числі і в інформаційній сфері), наслідком чого є зміна політики, яка проводиться цими країнами. Автори підкреслюють, що, враховуючи визначення війни, дане Клаузевіцем («війна — це продовження політики іншими засобами»), глобальні протиріччя потребують нових засобів і методів їх вирішення — стратегічного інформаційного протиборства.

Суть розуміння процесів ведення стратегічної ІВ відображена в звітах РЕНД, виконаних в 1998 році: MR-963-OSD (The Day After ... in the American Strategic Infrastructure) і MR-964-OSD (Strategic Information Warfare Rising). В них на основі виконаних досліджень про роль і місце інформаційної війни, а також аналізу сучасного стану в цій області була здійснена спроба прогнозу (з використанням методики «The Day After ...») динаміки формування ситуації в світі. Розглядається ряд можливих шляхів розвитку, в тому числі здобуття США володарювання в області ІВ, створення елітарного клубу держав-володарів засобів ІВ і ряду інших. Було також обгрунтовано набір заходів, необхідних для здійснення в найближчий час з тим, щоб досягти бажаного результату в цій сфері в майбутньому.

Відомо, що великомасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Вже у Біблії згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з «єрессю», за «істинну віру» і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх «традиційних інтересів» — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, Судетів — у Чехії. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з'явилося і набуло поширення поняття «інформаційний агресор».

Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника або конкурента та посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби.. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Для боротьби між корпораціями, які є конкурентами на різних ринках використовується промислове шпигунство, яке полягає у зборі інформації щодо свого «супротивника» (майбутні плани, поточні справи, фінансове становище). Прикладом ІВ на сучасному етапі може бути російсько-грузинський конфлікт 2008 року.